Минуть роки і десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно хвилюватиме людей – тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, хто народився далеко від покривдженої землі. Цей день завжди об’єднуватиме всіх одним спогадом, однією біллю, тривогою, печаллю, надією.
Не із сторінок стародавніх літописів і не з легенд та переказів увірвалось у наше життя це лячне і моторошне слово... Чорнобиль. Слово це стало символом горя і страждань покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів. Важким колесом «прокотилась» Україною аварія на Чорнобильській атомній електростанції.
Чорнобиль… Це назва великого районного центру, що розташоване за 130 кілометрів від Києва. Його назва походить від назви гіркого полину чорно билки. Засноване місто було ще за часів Київської Русі. Чорнобиль дав свою назву і потужній атомній електростанції. Будівництво електростанції було розпочато 1971 року. 1983 року вже працювало чотири енергоблоки.
Але в історію Чорнобиль увійшов назавжди як місто, що дало назву одній із найбільших в історії людства катастроф. Чорною плямою на нашій блакитній планеті стала трагедія Чорнобиля.
До аварії у цій зоні проживало близько 110 тисяч чоловік і 13 тисяч – у районному центрі Чорнобиль.
Ця страшна трагедія сталася вночі з 25 на 26 квітня о 1годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спокійно спали. Над 4-м реактором Чорнобильської атомної станції пролунав вибух, розірвавши нічну тишу.
Це була трагедія не тільки України, а й для всього людства. Найбільшому радіоактивному забрудненню піддалися області України, Білорусі, Росії. Це території з населенням 7,1 млн. осіб, із них 3 млн. дітей.
Слово «радіація походить від латинського слова «радіус», що означає «промінь». Тобто те, що рухається у просторі як промінь світла.
Аварія на Чорнобильській АЕС, смертельне полум’я зловісної пожежі освітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших. Вони ризикуючи своїм життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми відвернути трагедію.
Ніщо не віщувало біди. Стояла тиха весняна ніч. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню. Саме в таку з ночей, 26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської електростанції несподівано велетенське полум'я розірвало нічну темряву.
У ту ніч на зміні перебувало 90 чоловік. Ці люди героїчно, чесно виконували свій громадянський обов’язок. Перебуваючи у зоні високої радіації, вони робили все, щоб зупинити пожежу, урятувати станцію.
Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні ВПЧ-2 по охороні АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком. За караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта Віктора Кибенюка. Вони ринули у вируюче полум'я - у смертельну радіацію не за наказом командира, а за наказом совісті, рятувати станцію і людей, не думаючи про себе , хоча добре усвідомлювали небезпеку.
Вогонь усе лютував, не вщухав. Начальник караулу лейтенант Правик по рації передав виклик № 3, за яким усі пожежні машини Київської області негайно вирушили до Прип'яті. На допомогу примчав і начальник пожежної частини майор Л. Телятников. З неймовірним тріском палала величезна гребля покриття над машинним залом і допоміжним корпусом. Киплячий бітум пропалював чоботи» бризками осідав на одязі, в'їдався у шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю. Ось такі тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Шість із них загинули майже відразу.
О 4 год. 50 хв. пожежу було локалізовано. Опромінених пожежників відвезли у Москву. Московські лікарі з допомогою американського лікаря доктора Гейла провели операції з пересадки кісткового мозку. Але й це не допомогло. За 20 кілометрів від Москви на Митинському цвинтарі поховано 33 українці.
Вони навічно заснули на новому підмосковному цвинтарі. Скромні плити з червоними зірками нагадуватимуть нам і майбутнім поколінням Героїв Радянського Союзу лейтенанти: Володимир Правик, Віктор Кибенок та сержанти Микола Ващук, Володимир Тишура, Василь Ігнатенко, Микола Титенок.
Герої Чорнобиля відомі всьому світу. Їхніми іменами названі вулиці, про них написані книжки. Суворий екзамен отримали не тільки пожежники, а й транспортники, будівельники, медики, спец. Частини хімзахисту, вертольотчики, підрозділи охорони та міліції.
Усі діяли героїчно, самовіддано.
За вікном весна… А на території Чорнобиля все було уражене невидимою чорною хворобою. Поля, луки, ліси, озера, ставки, річки. Дичавіла родюча земля, стежки заростали бур’янами, одиноко стояли будинки без своїх господарів.
Ніхто не споживав тих гірких плодів, що висіли на гілках, гнучи їх до землі. Ніхто не ходив до лісів за грибами та ягодами. Усі залишали рідні місця, домівки, могили своїх рідних.
На території України понад 400 тисяч жителів були змушені залишити свої домівки. Понад 10 млн. людей нині проживає на радіаційно забруднених територіях.
Офіційна довідка (середина травня 1986 року). Із зони вивезено понад 90 тисяч жителів; загублено 48 тисяч гектарів земельних угідь; виведено із ладу 14 підприємств, 15 будівельних організацій; втрачено 900 тисяч квадратних метрів житла, 10400 приватних будинків.
Горе впало не тільки на Україну. Воно торкнулося Росії та Білорусі. Замертвіло тоді багато водойм. Дніпрова і Деснянська вода стала забрудненою.
Через багато років після аварії Чорнобильська зона стала унікальним природним заповідником. Сюди повертаються рідкісні тварини. Чорнобильська зона вже не є закритим об’єктом, іноземним туристам дозволено фотографуватися на тлі саркофагу, відвідувати мертве місто Прип’ять, околиці рудого лісу.
Минули роки після трагічної аварії. Але й зараз б’ють тривожним набатом дзвони Чорнобиля… Вони нагадують: пам’ятайте! Хай не повториться! Хай земля зацвітає навесні пишним буйством кольорів, хай пнуться до сонця трави, хай повертаються з чужини журавлі, несучи на крилах радість зустрічі з рідно землею. Хай кожен новий день сповнює ваші серця миром, спокоєм, одухотвореністю!
Розписування яєць до Великодня – традиція не нова. Радісно, що пройшовши через віки, вона зуміла зберегти свою самобутність. Цікаво й те, що методики розписування писанок, їх символіка і кольорова гама різняться не тільки від країни до країни, а й від міста до міста. А отже, в кожній місцевості вони особливі!
Сьогодні ми познайомимось з писанками з різних регіонів та міст України.
Почнемо з карпатського краю, де можна знайти чи не найбільше різноманіття писанок. Бойківщина, Лемківщина, Гуцульщина, Покуття, Косівщина… – всі вони мають власні традиції писанкарства.
Лемки, наприклад, завжди надавали перевагу одно- та двотонним писанкам: червоним, жовтим, оранжевим, зеленим, блакитним та білим. А от чорний колір тут рідкість. Зображають на великодніх яєчках, зазвичай, сонечка, зірки, хрестики та троянди, більш знані тут як ружі.
На Бойківщині різноманіття писанкових орнаментів чимале: тричвери, зірки, кривульки… Їх нараховується тут близько ста. Кожен зображений на писанці символ мав своє особливе значення. Наприклад, кривульки та спіралі асоціювалися з "ниткою життя", вічністю сонячного руху. А свастика (арійський символ сонця) була насправді побажанням щастя і довголіття.
На Гуцульщині раніше надавали перевагу жовтогарячим барвам. Однак сьогодні гама доповнилась блакитними, червоними, рожевими та фіолетовими кольорами. Темні тони символізують святу землю; червоні – життя та силу, здоров’я і любов; білий колір – це чистота та праведне життя; жовтий – колір достатку та сонця, що захищає від темних сил; а зелений – весна та пробудження природи від зимового сну.
У розписі використовують як геометричні фігури, так і рослинні та тваринні мотиви: дубові листочки, колоски, оленята, пташки, баранячі ріжки, баранці, коники. Малюнки дуже ніжні, мініатюрні та тоненькі. Кожен символ має своє значення: безконечник, наприклад, означає вічність; хрест є символом Бога; трикутник символізує чоловіка та жінку у сім’ї; драбинка розповідає про людину, яка прагне до вищого; дерево на писанці перетворюється на дерево життя. Сьогодні до вже традиційних орнаментів додались ікони, образи Ісуса та Діви Марії. Такі писанки потребують професіоналізму та точності, однак вони дуже цінуються.
Гуцульська писанка вважається найскладнішою для розуміння, адже переважно передає багато інформації про життя людей.
Космацькі писанки – наче і різновид гуцульських, але дещо відрізняється від них, зокрема своїми барвами. Здавна на них зображували геометричні візерунки, поєднуючи їх з деревом життя (гілочка з птахами), гуцульською хатою, кониками, козликами, баранчиками, метеликами, курочками, корівками, оленятками, півниками і, як не дивно, рибками. Часом їх прикрашають квітами-ружами. Часто зустрічаються писанки з безконечником, двома оленятками і деревом життя між ними.
При цьому оленячі ріжки символізують проміння сонця; риба – символ життя та смерті; півень – сповіщає про прихід нового дня, світла. Є тут і блискавки, і Боже око, церкви і монастирі, що символізують Небесну гору. Дуже часто тут зустрічається поєднання геометричних візерунків: зубчиків, прямокутників, ромбиків і т.д.
Писанки Покуття вирізняються великими малюнками, зображеними на зеленому, синьому, червоному, коричневому чи жовтому тлі, забарвлення якого є домінуючим. Мотиви тут переважають рослинні. Часто писанку ділять навпіл або на більше частин лініями. Цікавою ознакою місцевих писанок є складне тло, коли по всій площині яйця роблять яскраві кольорові плями контрастного кольору.
На Буковині популярністю користуються геометричні орнаменти та, здебільшого, доволі великі малюнки. Серед орнаментів тут популярні смужки та розети, зображені на темному червоному або чорному фоні.
Мешканці Прикарпаття полюбляють жовті, оранжеві, червоні та чорні кольори. На місцевих писанках є багато різнобарвних елементів. Зокрема, можна зустріти зображення церков і хрестиків, свастики та розп’яття зі схематично зображеною людиною.
Особливостями сокальських писанок є те, що здебільшого для розпису використовують саме рослинні мотиви. Здебільшого використовують червоні та чорні кольори, зрідка зустрічаються темно зелені та бузкові. Бувало, малюнок наносили й на нефарбоване яйце. На писанках тут часто зображали гачковий хрест, решітки, сонечка, зірки, дубове листя, вітрячки, баранячі ріжки, метелики, бджілки тощо. Візерунок дрібний, але дуже деталізований.
Писанки Поділля досить стримані. Зазвичай їх роблять чорними, що символізує родючу землю. Використовують також й інші темні барви, на кшталт фіолетового чи коричневого. Сам візерунок наносять чорними, червоними та білими кольорами. Рідше – жовтими та зеленими. З візерунків тут можна зустріти ті, що прикрашають рушники, вишиванки та гончарні вироби. Також на них зображають місяць, зірки, дубове листя, курячі лапки, вишеньки, огірочки та черепашки. В залежності від місцевості, тут зустрічаються і геометричні орнаменти, і тваринні та рослинні мотиви.
Окрім того особливі символи зображувались на писанках, які планували комусь подарувати. Наприклад, бджілок малювали для пасічників, колоски – для тих, хто очікує хорошого врожаю, квіточки дарували діткам.
На писанках Холмщини найчастіше можна побачити солярні символи, сонячні кола, оленів, зірок, свароги та дерево життя.
Історично склалось, що саме на сході країни українській культурі довелось пережити найгірший гніт. Не оминула така доля і писанкарство. Старих писанок тут майже не залишилось, молодь не цікавитьс цим мистецтвом, а приїжджі переселенці відверто нехтували нашими традиціями.
Але тут все ж залишились поодинокі майстри, які охоче передають свої знання всім бажаючим. З відомих орнаментів, популярних у цій місцевості, можна назвати дерева, квіти, листя, грабельки, вітрячки, дубове листя, часто з жолудями. Часом зустрічаються тюльпани і гвоздики. Подекуди тут можна помітити запозиченні в галичан мотиви, однак з додаванням місцевого колориту.
На півночі України полюбляють геометричні орнаменти зелених, червоних та жовтих кольорів. На писанках Полісся найчастіше зображують геометричні орнаменти, симетрично розподіляючи їх на окремих полях. Часто на яєчках малюють ружі.
У Причорномор’ї найпопулярнішими кольорами для писанок є поєднання синього та зеленого, червоно та чорного, а також жовтого та зеленого кольорів.
Мешканці Наддніпрянщини зображали рослинні символи на чорному, темно-вишневому, червоному, а подекуди і зеленому тлі. Писанку розділяли на поля. Квіти завжди зображувались розгорнутими і розмальовувались в основному трьома кольорами: білим, жовтим та червоним. Для розпису використовувались широкі лінії.
Однак свої особливості писанкарства є і в окремих областях
У Полтаві, наприклад, яєчка розфарбовують білими, жовтими та зеленими барвами, з червоним, коричневим, чорним і зеленим розписом. Різноманіття рослинних орнаментів тут доповнюється зображеннями людей і тварин.
Такі ж тенденції спостерігаються в Київській області. З візерунків тут найчастіше зустрічаються зірочки, трикутнички та курячі лапки, а ще квіти. Зазвичай малюнки тут крупні. Київські писанки вирізняються яскравими зображеннями солярних знаків та рослинних мотивів.
В Чернігові надають перевагу білим, червоним та чорним кольорам. Тутешні писанки мають ніжний солярний або рослинний орнамент. Геометричні мотиви тут рідкість. Найбільш розповсюджені символи: хмелики, польові квіти, ружі. Деколи замість фону для основного орнаменту зображають також безконечники або хвилясті лінії.
В Запоріжжі полюбляють рослинні орнаменти. Зображують їх за допомогою широких ліній чорного та червоного кольору.
На Дніпропетровщині майстри поєднують геометричні та рослинні орнаменти, використовуючи насичені кольори.
Жителі Черкащини часто зображують на писанках схід сонця – символ нового життя. Зазвичай тут використовується солярна символіка, поєднана зі знаками води. Наприклад, квітка з грабельками.
У Тернополі часто зустрічаються писанки, прикрашені хвильками, безконечником, кривульками, павучками та квітами. Цікаво, що червоний колір на місцевих писанках зустрічається доволі рідко, хіба що в незначних деталях.
Писанки Опілля вирізняються білими, жовтими та червоними орнаментами на темному тлі.
На Волині писанку зазвичай ділять на кілька парних полів, на яких малюють вітрячки, грабельки або спіральки. Тут розповсюджене поєднання рослинних та геометричних мотивів. Дуже часто зустрічаються символи родючості, землі та води, а саме трикутнички та решіточки, хвилясті лінії. Фон писанки зазвичай вишневий або зелений, а малюнок наноситься жовтими, оранжевими, червоними, білими, рожевими чи бузковими барвами.
Писанки Львівщини вирізняються деталізацією і дрібністю малюнку. Є тут яєчка з виключно геометричними візерунками (найчастіше – трикутниками), є із солярними знаками, а є й з рослинними малюнками. Часом зустрічаються птахи, символи води і хреста.
На яворівських писанках можна зустріти ялички, змійки, дубки, смереки, павучки і цілу купу дрібненьких деталей. Тут дуже гармонійно поєднуються рослинні та геометричні мотиви.
Писанки Житомирщини використовують рослинні мотиви і дзеркальну симетрію, тобто елементи розміщуються не хаотично. Зазвичай тут можна зустріти стилізовані дзвоники, тюльпани, троянди. Писанку часто ділять на чотири частини.
На Рівненщині відбувається поєднання геометричних та рослинних мотивів, однак розподіл поверхні не чіткий.
В Хмельницьку та Вінниці писанки прикрашають крупними яскравими геометричними малюнками та елементами рослинних мотивів. Спостерігається деяка грубість ліній. Досить часто можна зустріти використання паралельних ліній, які символізують воду, а ще зиг-заги та спіралі, кривульки, свасті та ламані хрести.
Чернівецькі писанки поєднують рослинні та геометричні мотиви. Досить часто на яєчках зображають дубове листячко або сосонки з листочками, хвилясті лінії та спіральки. Часом зустрічаються і чисто геометричні візерунки, які символізують землю та врожай.
Писанки Сумщини зазвичай поділені на дві рівні частини, при цьому візерунок наноситься однаковий на кожну з них. Орнаменти зазвичай солярні, наприклад зорі та сонечка. Графічно тутешні писанки дещо схожі на тернопільські, але на відміну від них, в цьому випадку широко використовується червоний колір.
Харківські писанки зазвичай мають крупний чіткий малюнок. Для фону використовують чорний або темні тони червоних і зелених кольорів. Самі орнаменти зображають білу та жовту барви. Основні символи: тюльпани, дубові листочки, ружі, зірки – тобто присутнє поєднання рослинних та солярних мотивів.
Писанки південної України характеризуються яскравими та контрастними барвами і великим малюнком з малою кількістю деталей. Розповсюджені тут геометричні мотиви, поєднані з деякими рослинними символами. Є писанки зі знаками води – хвилястими та паралельними лініями.
Можете обирати будь-який варіант до вподоби. Як би ви не прикрашали писанку до свята,головне, щоби ви не забули це зробити. Адже, як каже стара Гуцульська легенда, доки люди пам'ятають, як писанки писати, доти житимуть
всі у злагоді та мирі.
