ВІД МІСТА ДО МІСТА: ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПИСАНОК В РІЗНИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИ

Розписування яєць до Великодня – традиція не нова. Радісно, що пройшовши через віки, вона зуміла зберегти свою самобутність. Цікаво й те, що методики розписування писанок, їх символіка і кольорова гама різняться не тільки від країни до країни, а й від міста до міста. А отже, в кожній місцевості вони особливі!

Сьогодні ми познайомимось з писанками з різних регіонів та міст України.

Почнемо з карпатського краю, де можна знайти чи не найбільше різноманіття писанок. Бойківщина, Лемківщина, Гуцульщина, Покуття, Косівщина… – всі вони мають власні традиції писанкарства.

Лемки, наприклад, завжди надавали перевагу одно- та двотонним писанкам: червоним, жовтим, оранжевим, зеленим, блакитним та білим. А от чорний колір тут рідкість. Зображають на великодніх яєчках, зазвичай, сонечка, зірки, хрестики та троянди, більш знані тут як ружі.

На Бойківщині різноманіття писанкових орнаментів чимале: тричвери, зірки, кривульки… Їх нараховується тут близько ста. Кожен зображений на писанці символ мав своє особливе значення. Наприклад, кривульки та спіралі асоціювалися з "ниткою життя", вічністю сонячного руху. А свастика (арійський символ сонця) була насправді побажанням щастя і довголіття.

На Гуцульщині раніше надавали перевагу жовтогарячим барвам. Однак сьогодні гама доповнилась блакитними, червоними, рожевими та фіолетовими кольорами. Темні тони символізують святу землю; червоні – життя та силу, здоров’я і любов; білий колір – це чистота та праведне життя; жовтий – колір достатку та сонця, що захищає від темних сил; а зелений – весна та пробудження природи від зимового сну.

У розписі використовують як геометричні фігури, так і рослинні та тваринні мотиви: дубові листочки, колоски, оленята, пташки, баранячі ріжки, баранці, коники. Малюнки дуже ніжні, мініатюрні та тоненькі. Кожен символ має своє значення: безконечник, наприклад, означає вічність; хрест є символом Бога; трикутник символізує чоловіка та жінку у сім’ї; драбинка розповідає про людину, яка прагне до вищого; дерево на писанці перетворюється на дерево життя. Сьогодні до вже традиційних орнаментів додались ікони, образи Ісуса та Діви Марії. Такі писанки потребують професіоналізму та точності, однак вони дуже цінуються.

Гуцульська писанка вважається найскладнішою для розуміння, адже переважно передає багато інформації про життя людей.

Космацькі писанки – наче і різновид гуцульських, але дещо відрізняється від них, зокрема своїми барвами. Здавна на них зображували геометричні візерунки, поєднуючи їх з деревом життя (гілочка з птахами), гуцульською хатою, кониками, козликами, баранчиками, метеликами, курочками, корівками, оленятками, півниками і, як не дивно, рибками. Часом їх прикрашають квітами-ружами. Часто зустрічаються писанки з безконечником, двома оленятками і деревом життя між ними.

При цьому оленячі ріжки символізують проміння сонця; риба – символ життя та смерті; півень – сповіщає про прихід нового дня, світла. Є тут і блискавки, і Боже око, церкви і монастирі, що символізують Небесну гору. Дуже часто тут зустрічається поєднання геометричних візерунків: зубчиків, прямокутників, ромбиків і т.д.

Писанки Покуття вирізняються великими малюнками, зображеними на зеленому, синьому, червоному, коричневому чи жовтому тлі, забарвлення якого є домінуючим. Мотиви тут переважають рослинні. Часто писанку ділять навпіл або на більше частин лініями. Цікавою ознакою місцевих писанок є складне тло, коли по всій площині яйця роблять яскраві кольорові плями контрастного кольору.

На Буковині популярністю користуються геометричні орнаменти та, здебільшого, доволі великі малюнки. Серед орнаментів тут популярні смужки та розети, зображені на темному червоному або чорному фоні.

Мешканці Прикарпаття полюбляють жовті, оранжеві, червоні та чорні кольори. На місцевих писанках є багато різнобарвних елементів. Зокрема, можна зустріти зображення церков і хрестиків, свастики та розп’яття зі схематично зображеною людиною.

Особливостями сокальських писанок є те, що здебільшого для розпису використовують саме рослинні мотиви. Здебільшого використовують червоні та чорні кольори, зрідка зустрічаються темно зелені та бузкові. Бувало, малюнок наносили й на нефарбоване яйце. На писанках тут часто зображали гачковий хрест, решітки, сонечка, зірки, дубове листя, вітрячки, баранячі ріжки, метелики, бджілки тощо. Візерунок дрібний, але дуже деталізований.

Писанки Поділля досить стримані. Зазвичай їх роблять чорними, що символізує родючу землю. Використовують також й інші темні барви, на кшталт фіолетового чи коричневого. Сам візерунок наносять чорними, червоними та білими кольорами. Рідше – жовтими та зеленими. З візерунків тут можна зустріти ті, що прикрашають рушники, вишиванки та гончарні вироби. Також на них зображають місяць, зірки, дубове листя, курячі лапки, вишеньки, огірочки та черепашки. В залежності від місцевості, тут зустрічаються і геометричні орнаменти, і тваринні та рослинні мотиви.

Окрім того особливі символи зображувались на писанках, які планували комусь подарувати. Наприклад, бджілок малювали для пасічників, колоски – для тих, хто очікує хорошого врожаю, квіточки дарували діткам.

На писанках Холмщини найчастіше можна побачити солярні символи, сонячні кола, оленів, зірок, свароги та дерево життя.

Історично склалось, що саме на сході країни українській культурі довелось пережити найгірший гніт. Не оминула така доля і писанкарство. Старих писанок тут майже не залишилось, молодь не цікавитьс цим мистецтвом, а приїжджі переселенці відверто нехтували нашими традиціями.

Але тут все ж залишились поодинокі майстри, які охоче передають свої знання всім бажаючим. З відомих орнаментів, популярних у цій місцевості, можна назвати дерева, квіти, листя, грабельки, вітрячки, дубове листя, часто з жолудями. Часом зустрічаються тюльпани і гвоздики. Подекуди тут можна помітити запозиченні в галичан мотиви, однак з додаванням місцевого колориту.

На півночі України полюбляють геометричні орнаменти зелених, червоних та жовтих кольорів. На писанках Полісся найчастіше зображують геометричні орнаменти, симетрично розподіляючи їх на окремих полях. Часто на яєчках малюють ружі.

У Причорномор’ї найпопулярнішими кольорами для писанок є поєднання синього та зеленого, червоно та чорного, а також жовтого та зеленого кольорів.

Мешканці Наддніпрянщини зображали рослинні символи на чорному, темно-вишневому, червоному, а подекуди і зеленому тлі. Писанку розділяли на поля. Квіти завжди зображувались розгорнутими і розмальовувались в основному трьома кольорами: білим, жовтим та червоним. Для розпису використовувались широкі лінії.   

Однак свої особливості писанкарства є і в окремих областях

У  Полтаві, наприклад, яєчка розфарбовують білими, жовтими та зеленими барвами, з червоним, коричневим, чорним і зеленим розписом. Різноманіття рослинних орнаментів тут доповнюється зображеннями людей і тварин.

Такі ж тенденції спостерігаються в Київській області. З візерунків тут найчастіше зустрічаються зірочки, трикутнички та курячі лапки, а ще квіти. Зазвичай малюнки тут крупні. Київські писанки вирізняються яскравими зображеннями солярних знаків та рослинних мотивів.

В Чернігові надають перевагу білим, червоним та чорним кольорам. Тутешні писанки мають ніжний солярний або рослинний орнамент. Геометричні мотиви тут рідкість. Найбільш розповсюджені символи: хмелики, польові квіти, ружі. Деколи замість фону для основного орнаменту зображають також безконечники або хвилясті лінії.

В Запоріжжі полюбляють рослинні орнаменти. Зображують їх за допомогою широких ліній чорного та червоного кольору.

На Дніпропетровщині майстри поєднують геометричні та рослинні орнаменти, використовуючи насичені кольори.

Жителі Черкащини часто зображують на писанках схід сонця – символ нового життя. Зазвичай тут використовується солярна символіка, поєднана зі знаками води. Наприклад, квітка з грабельками.

У Тернополі часто зустрічаються писанки, прикрашені хвильками, безконечником, кривульками, павучками та квітами. Цікаво, що червоний колір на місцевих писанках зустрічається доволі рідко, хіба що в незначних деталях.

Писанки Опілля вирізняються білими, жовтими та червоними орнаментами на темному тлі.

На Волині писанку зазвичай ділять на кілька парних полів, на яких малюють вітрячки, грабельки або спіральки. Тут розповсюджене поєднання рослинних та геометричних мотивів. Дуже часто зустрічаються символи родючості, землі та води, а саме трикутнички та решіточки, хвилясті лінії. Фон писанки зазвичай вишневий або зелений, а малюнок наноситься жовтими, оранжевими, червоними, білими, рожевими чи бузковими барвами.

Писанки Львівщини вирізняються деталізацією і дрібністю малюнку. Є тут яєчка з виключно геометричними візерунками (найчастіше – трикутниками), є із солярними знаками, а є й з рослинними малюнками. Часом зустрічаються птахи, символи води і хреста.

На яворівських писанках можна зустріти ялички, змійки, дубки, смереки, павучки і цілу купу дрібненьких деталей. Тут дуже гармонійно поєднуються рослинні та геометричні мотиви.

Писанки Житомирщини використовують рослинні мотиви і дзеркальну симетрію, тобто елементи розміщуються не хаотично. Зазвичай тут можна зустріти стилізовані дзвоники, тюльпани, троянди. Писанку часто ділять на чотири частини.

На Рівненщині відбувається поєднання геометричних та рослинних мотивів, однак розподіл поверхні не чіткий.

В Хмельницьку та Вінниці писанки прикрашають крупними яскравими геометричними малюнками та елементами рослинних мотивів. Спостерігається деяка грубість ліній. Досить часто можна зустріти використання паралельних ліній, які символізують воду, а ще зиг-заги та спіралі, кривульки, свасті та ламані хрести.

Чернівецькі писанки поєднують рослинні та геометричні мотиви. Досить часто на яєчках зображають дубове листячко або сосонки з листочками, хвилясті лінії та спіральки. Часом зустрічаються і чисто геометричні візерунки, які символізують землю та врожай.

Писанки Сумщини зазвичай поділені на дві рівні частини, при цьому візерунок наноситься однаковий на кожну з них. Орнаменти зазвичай солярні, наприклад зорі та сонечка. Графічно тутешні писанки дещо схожі на тернопільські, але на відміну від них, в цьому випадку широко використовується червоний колір.

Харківські писанки зазвичай мають крупний чіткий малюнок. Для фону використовують чорний або темні тони червоних і зелених кольорів. Самі орнаменти зображають білу та жовту барви. Основні символи: тюльпани, дубові листочки, ружі, зірки – тобто присутнє поєднання рослинних та солярних мотивів.

Писанки південної України характеризуються яскравими та контрастними барвами і великим малюнком з малою кількістю деталей. Розповсюджені тут геометричні мотиви, поєднані з деякими рослинними символами. Є писанки зі знаками води – хвилястими та паралельними лініями.

Можете обирати будь-який варіант до вподоби. Як би ви не прикрашали писанку 
до свята,головне, щоби ви не забули це зробити. Адже, як каже стара
 Гуцульська легенда, доки люди пам'ятають, як писанки писати, доти житимуть
всі у злагоді та мирі.

ВЕЛИКОДНІ ТРАДИЦІЇ В РІЗНИХ МІСЦЕВОСТЯХ УКРАЇНИ

Для українців свято Воскресіння Христового є дійсно Великим днем.     Святкувати Великдень почали після запровадження християнства у Київській Русі у 988 р. В язичницькі ж часи Великдень в Україні був нічим іншим, як днем природи, яка оновлювалася після довгої зими, святом весняного рівнодення. Вже тоді існували обряди, що збереглися до наших днів, як-от: святкування Вербиці (Вербної неділі), розпис писанок, випікання короваю (Великодньої Бабки, або, як її називають з середини XVIII ст., "паски") тощо.  Коли на нашу землю прийшло християнство, язичницькі традиції змішалися з християнськими. Це унікальне поєднання язичництва та християнства відображається у великодніх віруваннях та обрядах українців, хоч як не намагалися заборонити нашому народу, наприклад, такі ритуали, як присвячення короваїв і крашанок душам покійних.

Втім, той факт, що навіть за декілька століть світогляд нашого народу кардинально не змінився, є цілком природним. Адже українці дотримувалися і, незважаючи на всі заборони, репресії й геноциди, досі дотримуються прадавніх звичаїв своїх предків.

На щастя, в деяких регіонах України ці вікові традиції збереглися аж до наших днів. Про них ми й поговоримо сьогодні.

На Лівобережжі України є повір'я: як піти на цвинтар і похристосуватися з померлими родичами в той момент, коли в церкві вперше прозвучить "Христос воскрес!", із могил чути у відповідь: "Воістину воскрес!"

До речі, гадаю, вам буде цікаво дізнатися, звідки пішла традиція христосування. Деякі дослідники вважають, що вона походить від язичницького весняного обряду зустрічі членів общини після довгої зими, яку люди проводили невеликими групами, щоби пережити морози. Інші вчені припускають, що цей обряд ще давніший. Адже в прадавнину вважалося, що під час дихання людини наче виходять назовні часточки її душі. Після прийняття християнства люди почали вірити, що, коли вони цілували на Великдень ікони та хрест, їх осяювала магічна сила цих предметів. Під час христосування вони обмінювалися духом, який увійшов у них на великодній Службі божій після того, як вони поцілували священні реліквії.

На Херсонщині з давніх часів існує цікава традиція ставити на великодній стіл разом із їжею символічну "могилку" - тарілку, наповненою землею з пророслими стебельцями вівса, який висівали незадовго до свята. Поміж цих зелених пагонів клали стільки крашанок, скільки в цій родині покійних родичів. Ця тарілка з крашанками була в хаті аж до "Проводів" (другий тиждень після Великодня, який для українців є поминальним).

Як відомо, Великодню передує дуже довгий піст. Обряд розговин (початку споживання скоромної їжі після посту) в різних регіонах України відбувається по-різному. На Поділлі, Волині та Західній Галичині, наприклад, до наших днів зберігся такий ритуал: господар три рази обходить стіл із мискою, наповненою свяченою іжею. Потім він розрізає кілька свячених яєць та підносить кожному члену сім'ї шматок яйця з такими словами: "Дай нам, Боже, і на той рік дочекатися Світлого Воскресіння Господнього в доброму здоров’ї!".

У Східній та Центральній Україні під час розговіння люди старалися не впустити жодної крихти свячених наїдків на підлогу, кожну крихточку дбайливо підбирали. Потім ці крихти кидали у вогонь, щоби не дісталися вони мишам. Вважалося, що миші, поївши свяченої їжі, перетворювалися на кажанів і загрозливо кружляли над головою незграб, які впустили додолу свячене.

Перші шкаралупи зі свячених яєць кидали у водойми – озера чи річки.

Напиватися під час розговіння не можна було. Наші предки вірили: хто нап'ється на розговинах, того Бог покарає — ця людина цілий рік буде ходити наче в напівсні.

На Херсонщині існував такий обряд: для родичів, яких не було за святковим столом разом з усіма іншими членами сім'ї, оскільки вони були в дорозі, відрізали шматок великодньої паски, загортали його в рушник, куди також клали три крашанки, та поміщали все це на покуті. За 40 днів, на Христове Вознесіння, якщо подорожні до того часу ще не повернулися, це "добро" віддавали старцям.

На Київщині була традиція після розговіння вмиватися з миски, в яку клали монету і дві крашанки. Потім ту воду виливали у вогонь.

У цьому регіоні є також декілька цікавих прикмет щодо Великодня: якщо в цей день хмарно чи йде дощ — буде врожай. Людина, яка помре в день свята, потрапить в рай. Діти, які народилися на Великдень, будуть нещасливі.

Вважалося, що не вітатися на Великдень (навіть із тими людьми, з якими маєш не дуже дружні стосунки) — страшний гріх.

На Слобожанщині на Великдень по обіді йшли на цвинтар христосуватися з померлими та клали на могили свячені крашанки.

Великоднього понеділка (на другий день свят) на Гуцульщині та Бойківщині хлопці проводили своєрідний обряд очищення дівчат — обливали їх холодною водою. Батьки дівчат у цій місцевості не були проти, а навіть раділи з того, що поливальники приходили до них обливати дочок — значить, надія є, можна готувати придане! Цей звичай відомий і в інших регіонах України, зокрема, на Поділлі. Завдяки цій традиції, Великодній понеділок здобув назву "обливаний" або "поливаний". Подейкують, що в наші дні на Поділлі дівчат обливають не водою, а парфумами.
 На третій день селяни проводжали свята, гуляючи в корчмах. Великдень завершувався, але все ще скрізь лунало "Христос воскрес!" - "Воістину воскрес!". Подекуди так віталися аж до Вознесіння.